Вогонь і зброя. (Розповідь про УПА на Закерзонні)
Коротка інформація на обкладинці DVD так презентує перший документальний фільм про Українську Повстанську Армію на землях Закерзоння:
«Документальний фільм «Вогонь та Зброя» розповідає про відділи Української Повстанської Армії, які воювали на західній межі українських етнічних земель на Закерзонні. Це розповідь про повстанські відділи з Лемківщини, Бойківщини, Надсяння та Холмщини, що стали на захист українського населення цих земель і протягом майже 4 років вели важкі бої з відділами польського підпілля, німецького Вермахту, совєтського НКВД і реґулярної польської армії. У фільмі використано архівні фотографії і документи, записи розмов з учасниками боротьби та інтерв’ю з істориками з Польщі, Канади і США. Ряд кадрів знято на місцях історичних подій.»
Як підкреслюється у цій інформації та у підзаголовку фільму, за своєю формою фільм цей є розповіддюпро УПА на західних українських землях. Слово «розповідь» пов’язане тут з повідомленням про події тих часів, де чітко підкреслюється початок дій, їх розвиток та закінчення. Саме так цей документальний фільм побудований – за хронологічними розділами Пролог, Україна, Закерзоння, Війна, Повстанські будні, У боях, Разом з населенням, Спустошення, На Захід, Репресії, Подзвіння.
Мирослав Іваник, режисер-постановник фільму, перший спромігся на охоплення у так конденсованій документальній формі історії Української Повстанської Армії на Закерзонні та багатовекторності її дій у відношенні до тодішньої ситуації. Це важлива спроба представити правду своїми штрихами на тлі різних історичних маніпуляцій подіями 40-х років та «правд», накинених державами, що були заанґажовані у ці події по іншому боці.
Режисер чітко побудовує провідну думку, у якій підкреслюється, що головним завданням УПА на Закерзонні була оборона українського населення перед ворожими нападами польського підпілля й польської армії, боротьба проти загонів Вермахту та НКВД та оборона українських етнічних земель. Фільм виразно стверджує, що УПА була дисциплінованою та добре вишколеною армією «з чіткою командною вертикаллю і підпорядкованою керуванню цивільної влади» (Мирослав Іваник. Слово від авторів фільму. Програмка прем’єри фільму, Торонто, 25 травня 2008 р.).
Це мотив закладений також у композиційну структуру фільму. Розпочинає його коротке введення Евгена Місила, історика, директора Українського Архіву у Варшаві:
«УПА на Закерзонні була армією, армією знаменито зорганізованою, вишколеною, однак до якої молоді хлопці і дівчата з Лемківщини, з Перемищини, Холмщини та Підляшшя не йшли за якимось політичним наказом згори, а за наказом трагічної долі, яка тоді зустріла Закерзоння, наказом оборони тих кількохсот українських сіл, у яких споконвіку проживали українці, а які після закінчення війни опинились у межах польської держави. І тому на мені, на нас усіх спочиває обов’язок повернути правду про УПА на Закерзонні, про трагічну долю Закерзоння, повернути її нашій історії, нашій пам’яті. Ніхто за нас цього не зробить.»
а кінчають такі слова:
«Ціна цієї боротьби була страшна. Щонайменше півтори тисячі вояків і командирів УПА загинуло у боях, 550 засуджено на смерть і страчено або було закатованих в польських тюрмах. До сьогодні майже жоден з них на має своєї могили...» (Євген Місило)
«На терор польський ми не могли не відповісти терором в обороні населення. А терор зачали поляки, а не ми. Різні боївки польські, там де вони мали більшість, вони зачали знущатися над нашою інтеліґенцією, над нашими священиками. Польща, навіть [коли] вже втратила свою державну незалежність, вони все одно хотіли викинути нас з наших земель, зокрема на Холмщині.» (Василь Кук, останній головний командир УПА)
«Може [УПА] за пізно створилася, за пізно розбудувалась, бо вже поляки майже зі два роки знущалися над... переше над православними на Холмщині, на полудневій Грубешівщині, а пізніше взялися і за Галичину.» (Михайло Табака «Орлик», зв'язковий СКВ, с. Ульгівок, Томашівщина)
Між цією композиційною клямрою закладено відавторський нарратив, який в’яже зі собою історичні події, персональні розповіді, відчуття й пережиття учасників подій та страхіття масових злочинів на українцях у Сагрині, Павлокомі, Завадці-Морохівській, Пискоровичах, Верховинах, Малковичах та у інших селах. Свідчення Катерини Білас про злочин на українському населенні у селі Завадка-Морохівська вражає своїм описом та жахає лютістю ніби-то християнських сусідів.
Розповіді учасників визвольної боротьби та очевидців подій наближають глядачеві цей період історії Закерзоння у персональному вимірі. Велика подяка воякам УПА, санітаркам, зв’язковим, членам СКВ та мешканцям Закерзоння за так бачений ними обов’язок передати новим поколінням правду про історію Закерзоння та Української Повстанської Армії. Воїни у теплих словах згадують своїх командирів – “Ягоду”, “Залізняка”, “Хріна” та інших, пригадують їх хоробрість, співпереживання, зразок дисциплінованості, відчуття ситуації, бойову орієнтацію та почуття відповідальності перед своїми підлеглими, українським населенням та історією. Пoсвята санітарок, зв’язкових, членів СКВ та співпраця українського населення з партизанами підкреслена у багатьох кадрах фільму та у спогадах очевидців.
Історичними у фільмі є вже інтерв’ю з такими визначними діячами визвольного руху, як Ярослав Стецько та Василь Кук. Не без значення також факт, що режисер-постановник скористався опініями істориків з різних країн та різних національностей, які дають свої оцінки подій з різних пунктів бачення.
Історичним є також ствердження Ярослава Стецька, першого заступника провідника ОУН-Б С. Бандери, в’язня німецького табору Заксенхаузен, де він перебував у бункері смерті до 1944 року, керівника Антибільшовицького Блоку Народів, голови Проводу ОУН-Б, про відношення українців до німецьких окупантів:
«Тоді [після проголошення акту відновлення Української Держави] приступив до мене старшина німецької армії професор Кох і сказав: «Ви граєтеся з вогнем». Ну, я сказав: «Ми граємося з вогнем, а ви ще з більшим. Ви будете мати проти себе теж український народ». (Ярослав Стецько -- запис зроблено у 1984 році в Римі).
Значення УПА для Закерзоння та вагомість співпраці населення з УПА підкреслено у таких двох прикінцевих ствердженнях:
«Позитивне, саме існування [УПА] дало молоді ... піднесло молодь. Багато з них було пастушками, не вміли ні читати ні писати, багато з них... і ті хлопці ожили, стали українцями, патріотами, а не пастухами.» (Омелян Цилюпа «Грушка», відділ «Громенка», Надсяння)
«Вся наша національно-визвольна боротьба (...) велася тільки в опертю на власні сили українського народу. І це знова переконало нас, що в опертю на власні сили можна дуже багато зробити. І навіть далося втримати таку велику армію, як Українська Повстанська Армія.» (Василь Кук, останній головний командир УПА)
То власне завдяки Українській Повстанській Армії не вдалось швидко та поголовно виселити українців з їх етнічних земель, то завдяки її воїнам не дійшло до ще більшої трагедії українців Закерзоння, до ще більшого знущання над ними. Цей фільм, на основі фактів, суперечить деяким наївним твердженням, що коли б не було УПА, не було б виселення та Акції «Вісла».
«Наша мета була створити документальний фільм, який покаже, що воїни УПА не були різунами, нацистами чи бандитами, як це у своїх публікаціях пишуть наші сусіди. У ньому будуть свідчення очевидців подій, учасників УПА та інтерв`ю з істориками, які засвідчують про те, що воїни УПА обороняли українське населення перед його знищенням та виселенням з їх прадідівських земель. Наша мета довести світові правду.» (Микола Заверуха, голова Комітету для створення документального фільму про УПА на Закерзонні, Програмка прем’єри фільму, Торонто, 25 травня 2008 р.).
У фільмі праця камерою досвідченого Адріяна Лепкого, автора нагороджених фільмів, яка влучно зіграна з темою розповіді та подій, музика відомого композитора, дириґента та наукового працівника доктора Романа І. Дрозда, професійний монтаж Тереси Морозович, майстерні та чіткі графіка й анімації художника Мирослава Шевчика. Наратором-оповідачем у фільмі є Дмитро Білан, якого спокійна манера розповіді та дуже специфічний тембр голосу спричиняються до відповідного сприйняття фільму. У фільмі також багато унікальних фотографій з приватних і державних архівів, які вперше оприлюднено глядачам.
Можна тільки надіятись, що цей фільм стане поштовхом для дальших документальних розробок історії Закерзоння, що історія цих українських етнічних земель знайде відповідне місце у збірній пам’яті нашого народу та на сторінках історії України. Бажане було б, щоб кожна школа, де ведеться навчання української мови, показала цей фільм своїм учням. Шкода тільки, що DVD, обгортку якого естетично та з віддзеркаленням мети фільмової розповіді оформив дизайнер Мирослав «Дідо» Гнатчак, не супроводжує коротка брошурка про УПА на Закерзонні. Це одна з небагатьох нагод, де можна було б поєднати документальний фільм з коротким письмовим доповненням про Українську Повстанську Армію у Закерзонському Краю. Нехай успіх фільму буде заохоченням до розроблення такого додатку не тільки в українській, але також у польській та в англійській мовах.
Евген Ладна
Вогонь і зброя. Розповідь про УПА на Закерзонні
Сценарій і реалізація: Мирослав Іваник
Камера: Адріян Лепкий
Монтаж: Тереса Морозович
Музика: Роман І. Дрозд
Графіка та анімації: Мирослав Шевчик
Текст читає: Дмитро Білан
Фільм виготовлено за ініціятивою Комітету, в склад якого увійшли:
Ліґа Українців Канади
Об’єднання Українців «Закерзоння»
Товариство Колишніх Вояків УПА у Канаді
Ліґа Українок Канади
Об’єднання Лемків Канади
Спілка Української Молоді Канади
Голова комітету – Микола Свинтух-Заверуха
Дизайн обкладинки – Мирослав «Дідо» Гнатчак
89 хвилин
DocuFilm Toronto, © Ліґа Українців Канади
Список членів Інціятивного Комітету для створення документального фільму "Вогонь і Зброя. Розповідь про Українську Повстанську Армію на Закерзонні" та Комісії прем'єри фільму:
Микола Заверуха-Свинтух – голова Комітету; Ярослав Крет – заступник голови; Мирослав Іваник - голова Комісії для реалізації фільму; Дарія Луців – секретар; Микола Кошик – фінансовий референт; Олег Романишин – голова Програмної Комісії; Орест Яцила – голова Організаційної Комісії та члени: Христина Бідяк, Теодозій Буйняк, Галина Винник, Марія Водославська, Богдан Головацький, Петро Кардаш, Марія Крет, Евген Ладна, Ігор Матла, Богдан Назарович, Роман Пендзей, Андрій Ротко, Ярослав Семчишин, Юрий Спольський, Богдан Шевчик.
